Антон Семенович Макаренко – видатний педагог-новатор радянського періоду, педагогічна спадщина якого відома не лише в Україні, а й за кордоном, де і досі вчені відзиваються про нього як про «генія виховання дітей»
А.С. Макаренко народився 13 березня 1888 року у м.Білопіллі Сумського повіту Харківської губернії[1]. Батько його був робітником-залізничником. Згодом сім’я Макаренків переїзала у селеще Крюків Полтавської губернії.У сім’ї їх було двоє – він та старший брат Віталій.
А.С, Макаренко не хотів бути вчителем, але батько наполіг на свому і Антон Семенович скорився. Він навчався в Кременчуцькому чотирикласному училищі, після закінчення якого навчався ще на однорічних педагогічних курсах при цьому ж училищі. По закінченні їх, в 1905 році, працював вчителем в Крюківському двокласному залізничному училещі. Там він працював до 1911 рок, а потім був звільнений з посади за те, що виступив роти того, що завідуючий училищем бере хабарі, і переведений у Долинське залізничне училище на Херсонщинні (1911 – 1914 р.) У 1914 році йому вдалося вступити до Полтавського вчительського інституту. Закінчив його у 1917 р. із золотою медалью, яку одержав за твір «Криза сучасної педагогіки»
Після закінчення інституту деякий час працював учителем зразкової школи при цьому ж інституті, а вже в грудні 1917 р. був призначений на посаду завідуючого Крюківського початкового училища і пропрацював там до 1919 року.
У своїй роботі він значну увагу приділяв вихованню у колективі. Він вважав, що крім основних предметів, важливим предметом є трудова діяльність, яка виховує у дітей любов до праці і дисцмплінованість.
У 1919 А.С. Макаренко переїджає до Полтави, де посідає посаду завідуючого спочатку початкової, а потім семирічної трудової школи.Пропрацювавши всього рік завідуючим сеирічної трудової школи, йому довелося залишити цю посаду і на прохання Полтавського губернського відділу освіти організовує у с.Ковалівці трудову колонію для неповнолітніх, де займав посаду завідуючого. Цій колонії було присв’ячено ім’я О.М. Горького. Він був членом Спілки письменників СРСР. У 1937 році переїджає до Москви, де написав «Книгу для батьків»(1937), де дава поради батькам по вихованню дітей. Але перша рецензія, що вийшла на цю книгу називалася «Вредные советы для родителей».
У лютому 1939 р. Радянський уряд нагородив А.С.Макаренка за літературно-педагогічну діяльність орденом ТрудовогоЧервоного Прапора. Трішки пізніше, 4 квітня 1939 р., партійна організація Спілки письменників СРСР мала розглядати його заяву про прийняття до Комуністичної партії, але 1 квітня 1939 року Антон Семенович раптово помер. За кілька дн[[]ів до смерті, в день свого народження, А.С.Макаренко говорив друзям: «Прожив я 51 рік, але попереду так багато цікавої роботи і життя, що я не згоден жити не менше 150 років»[1].
Особливістю соціально-педагогіної діяльності А.Макаренка було те, що вона спрямовувалася на правопорушників і дітей з девіантною поведінкою, але майже всі вихованці виходили із колонії повноцінними громадянами суспільства.Досвід роботи дав змогу добре вивчити дитячу і юнацьку психологію.
А.Макаренко намагався створити колектив, він виділив 4 стадії розвитку колективу. Він зазначав, що на першій стадії розвитку організатор колективу повинен брати на себе диктаторські повноваження. Тобто, якщо організатор колективу прийняв певне рішення, то це рішення в жодному разі не обговорюється і не може бути змінене. На другій стадії формуєтиься ядро колективу. До ядра колективу входять всі ті, хто свідомо, навіть не висловлюючи своєї думки, підтримує вимоги організатора колективу. Тобото, на цій стадії у колективу вже сформувалася точка зору, що відповідає точці зору організатора і його вимогам. На третій стадії вводяться елементи демократії. Тут керуються принципом – як проголосуєте, так і буде. Але елементи демократії можна вводити тільки в тому випадку, коли впевнены як проголосують його вихованці в тому чи іншому випадку, але коли так не траплялося Макаренко наводив певні факти, які спрямовували думки вихованці у правильне русло і відразу пропонував проголосувати. В такому випадку рішення було прийнято уже на його користь. Четверту стадію він вважав найвищою стадією розвитку колективу. Макаренко називав цю стадію – стадією самовиховання. Тобто, уже на цій стадії члени колективу не чекали коли певне питання винесеться на голосування, а вирішували його до того.
А.С. Макаренко вказував, що покарання необхідні в процесі виховання, для виховання дисциплінованості. Але він був противником тілесних покарань.
У своєму процесі виховання він переслідував ціль – всебічний розвиток дитини, завдання якого він вбачав у фізичному, розумовому, моральному, естетичному, трудовому вихованні і політехнічному навчанні.
У своїй праці «Ціль виховання. Що означає виховати дитину. Комунікативне виховання. Методи організації виховного процеса» він зазначав, що цілью виховання в ті часи може бути тільки створення певного метода виховання, який будучи загальним, в той самий час дає можливість кожній особистості окремо розвивати свої особливості. Він також дає певні поради вихователю: він повинен добре знати кожного свого вихованця – його життя, особливості характеру, слабкі місця і те, чим вони можуть пишатися; заслужити довіру вихованців до себе і стати для них другом; він повинен слідкувати за навчанням вихованців, бо це найважливіше; повинен уникати перебування на очах вихованців без цікавості до них.
У своїх двох найвидатніших працях «Педагогічна поема», присв’ячена життю трудової колонії імені О.М.Горького, і «Прапори на баштах», присв’ячена життю комуни імені Ф.Е.Дзержинського, А.С,Макаренко вмістив весь свій педагогічний досвід по роботі з неповнолітніми правопорушниками.
По своїй смерті А.С,Макаренко залишив багату педагогічну спадщину, яка нараховує понад 150 творів. Його твори видавалися по кілька сотень разів і різними мовами. Його «Педагогічна поема» була і є улюбленою книжкою усього світу. А О.М.Горький вважав «Педагогічну поему» одним з найчудовіших творів літератури [1].
Література:
Історія педагогіки\за ред. А.Грищенко. – К.: Вища школа, 1973.
История социальной педагогики. Хрестоматия\ за ред. Галагузовой
